Ігор Михайлович закінчив у червні 1991 року московський Військовий інститут Міністерства оборони СРСР. Уже після проголошення Декларації про державний суверенітет України Ігор Бенедисюк вирішив служити саме Російській Федерації. Кар’єру свою розпочав він у липні 1991 року з посади судді 37-го військового суду Далекосхідного військового округу м. Южно-Сахалінськ і обіймав цю посаду до 1994 року. Цікаво й те, що, згідно з біографією голови ВРП на офіційному сайті, суддею в Южно-Сахалінську Ігор Бенедисюк був до квітня 1994 року, утім, суддею Військового суду Київського гарнізону став у лютому того самого 1994-го. А отже, з лютого по квітень 1994 року Бенедисюк поєднував роботу суддею не просто в двох різних судах, а в судах різних країн.

Ці особливості кар’єри пана Бенедисюка ставлять іще одне запитання: громадянином якої країни він був під час служби в Російській Федерації? коли він отримав українське громадянство й позбувся російського? Навряд чи Ігор Михайлович міг два з половиною роки працювати суддею в Росії без громадянства. З аналізу діючого на той момент закону «О гражданстве в РСФСР» від 28.11.91  випливає, що в перші роки проголошення незалежності України Ігор Бенедисюк таки був громадянином Російської Федерації. У жодній із його біографій не говориться, коли саме він отримав громадянство України й чи відмовився він від громадянства Росії. Тому невідомо, чи взагалі отримував Ігор Бенедисюк українське громадянство. Погодьтеся, в умовах військової агресії Росії це питання національної безпеки. Ми зробили декілька запитів, щоб з’ясувати ситуацію, і відповіді нас насторожили. Вища рада правосуддя повідомила, що … не має й не зобов’язана мати таку інформацію. І попередила про неприпустимість пошуку таких даних.

На запит у ВККС нам відповіли, що такої інформації (коли саме пан Бенедисюк отримав громадянство України) у суддівському досьє немає.

Отже, двом компетентним органам невідомо, чи став Бенедисюк громадянином України й чи не залишився він громадянином Росії. Сам Ігор Бенедисюк просто відмовчується. Нам не вдалося знайти жодних коментарів із цього приводу. Це наштовхує на думку, що герой нашої статті дійсно може лишатися громадянином Росії. Очевидно, що будь-які сумніви в цьому питанні можуть серйозно вплинути на авторитет і довіру до цілої ВРП, тому вважаємо, що Ігорю Бенедисюку варто дати пряму й однозначну відповідь.

У червні 2000 року Ігор Бенедисюк починає працювати суддею господарського суду м. Києва. Уже наступного, 2001, року він переходить до апеляційного суду Київської області. А в 2003 році починає працювати у Вищому господарському суді. У квітні 2015 року за квотою президента Петра Порошенка суддю Ігора Бенедисюка призначають членом Вищої ради юстиції. З червня 2015 року й до сьогодні пан Бенедисюк очолює Вищу раду юстиції, а згодом – і Вищу раду правосуддя.

На посаді голови ВРП І. Бенедисюк чітко окреслив свою позицію – ніякого радикального очищення судової системи не буде. Особливо яскраво ця позиція проявилася в справах суддів, які виносили неправочинні рішення щодо учасників Революції Гідності. Він нічого не зробив для того, щоб виявити дійсні причини масового порушення цими суддями присяги. Численні звернення Автомайдану та родин Героїв Небесної Сотні сприяти встановленню організаторів впливу на суддів були проігноровані.  Більшість «суддів Майдану» уникнули відповідальності, велику частину справ проти суддів було закрито у зв’язку з завершенням строку давності, у чому винна сама ВРП.

Також позиція І. Бенедисюка була вирішальною в фактичній підміні конституційних норм щодо правил взяття під варту чи арешт суддів. Якщо Президент обіцяв, що суддю, якого спіймано на гарячому, можна буде і затримувати, і брати під варту в стандартному порядку без будь-якої спеціальної згоди, то ВРП впровадило практику необхідності отримання попередньої згоди ВРП на арешт чи взяття під варту затриманого судді. Цим самим знівельовано важливий пункт судової реформи та отримано інструмент впливу на незручних та захисту «своїх».

Також, щойно набрав чинності новий закон «Про Вищу раду правосуддя», ВРП припинила трансляції засідань дисциплінарних палат, де відбувається розгляд справ щодо суддів, у тому числі «суддів Майдану». На наші звернення поновити трансляції ми отримали відповіді про відсутність коштів і технічної можливості. І це при тому, що такі трансляції велися два роки поспіль, а фінансове забезпечення ВРП виросло в рази.

Варто зазначити, що зі створенням Вищої ради правосуддя в січні 2017 року суттєво зросла й заробітна плата її членів. Сьогодні вона становить понад 220 тис. грн на місяць. Загалом, із січня по липень 2017 року Ігор Бенедисюк заробив 1 553 201 грн, що більше, ніж його сукупні доходи за останні чотири роки.

До речі, у ВРП не дуже хочуть ділитись інформацією про розмір зарплат її членів. І хоча приховувати зарплату чиновників прямо заборонено законом, «Автомайдану» доводиться судитися з ВРП, щоб отримати дані. Вищий адміністративний суд  зобов’язав  ВРП відповісти на запит «Автомайдану», але там вирішили подати апеляцію, яку, мабуть, уже розглядатиме новий Верховний суд. Це свідчить про явну неготовність ВРП виконувати Закон «Про доступ до публічної інформації», і роль пана Бенедисюка як голови ВРП тут є ключовою.

Утім, усе майно, яким володіє родина Бенедисюків, придбане до створення ВРП та підвищення заробітних плат його членам, а отже, тоді, коли доходи Ігоря Михайловича були набагато меншими.  Попри це, Ігор Бенедисюк володіє недешевим майном.

Так, родина Бенедисюків має квартиру площею 97 кв. м і гараж площею 22 кв. м у Києві. Дані щодо місця знаходження квартири відсутні в реєстрі прав на нерухоме майно, однак, за нашою інформацію, проживає Ігор Михайлович із родиною на пр. Бажана, 24/1.

Також голова ВРП має земельну ділянку й садовий будинок площею 245 кв. м у Дарницькому районі м. Києва.

Найближчим часом ВРП розпочне остаточний розгляд кандидатів до Верховного суду. Суспільство очікує, що на цьому етапі, відповідно до повноважень та завдання ВРП, буде відсіяно всіх кандидатів, у доброчесності яких є сумніви, або чиє призначення негативно впливатиме на довіру до нового Верховного суду. Однак чи можна очікувати цього від органу, до голови якого теж є ціла низка запитань, що наразі лишаються без відповіді ? Чи можна довіряти рішенням органу, який дозволив більшості «суддів Майдану» уникнути відповідальності, припинив трансляції засідань дисциплінарних палат і приховує від суспільства розмір своїх зарплат ?

Ми точно знаємо, що лише прискіплива увага суспільства й висвітлення кожного етапу цього конкурсу й дій осіб, які приймають рішення, може наблизити нас до реалізації мрії про справедливе правосуддя. Тому ми продовжуємо стежити за процесом і знайомити вас із ключовими дійовими особами.

Дана інформація буде нами офіційно передана до Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради правосуддя. PROSUD